Кто ты? Куда идешь?

Видео, достойное внимания!

Скоро всі прості пенсіонери (лохи) нарешті зрозуміють, що їх ошукали (кинули). Вони ж наївно сподівалися, що не може держава їх так кинути. Але вони забули, що років 18 тому держава їх вже кидала. І 15, і 10 тому…

Держава кидала і буде кидати доти, доки її громадянами будуть наївними йолопами (лохами).

А схема шахрайства (кидалова) така:

- Ми гарантуємо вам соціальний захист! - сказали шахраї (катали), - Ми гарантуємо вам... (тут вони робили загадкову паузу і витріщали очі) ПЕНСІЇЇ!

Пенсії - це надзвичайно прекрасно! Уявіть, коли ви станете стареньким і вже не зможете заробляти собі на хліб, ми (шахраї) будемо платити вам достойну (на наш погляд) пенсію.

- А де ж ви візьмете гроші, перепрошую...

- А у вас же і візьмемо! Ми щомісяця будемо у вас відбирати третину вашого заробітку у Пенсійний фонд.

- Третину? Ого!

- Але ви не будете цього відчувати, бо ми змушуватимемо платити ваших роботодавців.

- А, роботодавців? Це добре... А де роботодавці братимуть ці гроші?

- Ну як це - де? Та в них грошей кури не клюють!

Справді... Але чи не краще було б, щоб вони виплачували цю третину зарплати нам, а не вам...

- Ну ні! Ви ж ці гроші тупо потратите і залишитеся без пенсії! А ми вам пенсії пропонуємо! До кінця вашого життя ми будемо платити вам пенсії! Ну як!

- Та, в принципі, спокусливо...

- Ну давайте, вибирайте нас, ми ж вам пенсії гарантуємо такі достойні (подумки... 600 гривень).

- Достойні (ми думаємо, що 3000 гривень), ну добре, а є якісь розрахунки...

- Та які розрахунки, ви отримуєте довічну пенсію!

- Ну справді, як же без пенсії... Голосуємо за ваш соціальний пакет...

Ви можете не повірити, але майже всю свою історію людство жило без пенсій. Пенсійні шахрайства набули небачених масштабів тільки у ХХ сторіччі.

У чому ж суть цього шахрайства. Мало хто може це зрозуміти, але я спробую пояснити. Уявімо собі, що ваша зарплата становить 2000 гривень. Отже, щомісяця ви віддаєте у Пенсійний фонд 640 гривень. За сорок років - від 25 до 65 - ви віддасте у ПФ 307 200 гривень. Коли ви вийдете на пенсію вам (якщо ви не голова Пенсійного фонду) платитимуть приблизно 800 гривень. Якщо ви чоловік, то ваша тривалість життя в Україні (за статистикою) становить 65 років. Тобто з моменту виходу на пенсію ви маєте шанс пожити років п'ять, насолоджуючись пенсією. За цей час вам виплатять 48 000. Жінки мають шанс отримати у три-чотири рази більше. Вони раніше виходять на пенсію і довше живуть.

З другого боку, у чоловіків більші зарплати, вони більше сплачують у Пенсійний фонд... Їм образливіше. Тим більше, половина чоловіків не доживає до пенсійного віку, ну і всі гроші залишаються там.

Послухайте, а ви коли-небудь чули, щоб держава не виконала своїх гарантій? Ви чули коли-небудь, щоб держава обдурила своїх громадян? І ви досі сподіваєтеся, що держава про вас потурбується? Наприклад, як можна сприймати гарантії держави Україна, якої ще 20 років тому не існувало і яка не має жодної гарантії, що існуватиме ще через 10 років.

Наприклад, коли голова Пенсійного фонду виходить на пенсію, то він отримує десь 25 000 гривень пенсії. Але в нього немає ніякої гарантії, що коли прийде до влади, наприклад, Ткаленко, то йому не вріжуть пенсію відсотків на 90. Хто дасть гарантію, що нова влада не оголосить злочинним минулий режим і не відмовиться виконувати його зобов'язання? Хіба ми знаємо мало таких випадків?

Отже, треба бути дуже наївним дурнем, щоб сподіватися на виконання державою її гарантій. Ми бачимо, що Пенсійний фонд залишає собі близько 80% грошей, які ми перераховуємо туди у сподіванні на пенсію. Іншими словами, кожний із нас віддає Пенсійному фонду чисту зарплату за 10-12 років. Тобто під красивими гаслами про соціальний захист ми задарма батрачимо на Пенсійний фонд ціле десятиліття.

Хіба нас не тримають за простих лохів?

Голова Пенсійного фонду Зарудний (нещодавно виступав в ефірі) казав, що ми не можемо відмовитися від відрахувань у Пенсійний фонд (там якийсь дядько хотів відмовитися від пенсії - взяв ручку, порахував і зрозумів, кого з нього зробили). Тобто Зарудний забирає третину нашої зарплати і не залишає нам вибору. Уявіть собі, що до вас у хату приходить вгодований Зарудний і забирає у вас 50 тис. відкладених на чорний день доларів.

- Ви шо це робите? - питаєте ви в Зарудного.

А він каже:

- Все законно, читайте положення! Конституцію вивчайте!

Навіть лоху стане зрозуміло, що з нашим Пенсійним фондом щось не те...

Але це ще не повна картина.

Якби ми ті гроші, що забирає Пенсійний фонд із наших умовних 2000 гривень, клали на депозит під 12 % річних, то через сорок років мали б на рахунку 1 046 016 грн. Тобто були б українськими мільйонерами. Виплати по депозиту становили б, відповідно, більше 10 тис. грн на місяць. За такі гроші сьогодні можна як варіант купити 3-4 однокімнатні квартири у Києві і здавати їх по 500 доларів на місяць. Та ще й податки платити. От вам і пенсія. При цьому всі гроші були б нашими, а не Пенсійного фонду, оскільки зараз, коли людина не доживає до пенсії, гроші її пропадають. А так - все залишається у спадок.

Ми всі бідні душевно і духовно знедолені радянські люди, яких вчили працювати до пенсії і жити на пенсію. Тому відсутність пенсії виглядає для нас як повна відсутність засобів для існування у старості. Це жебрацтво, приниження... Цим і користуються пенсійні кидали. Довіряти державі турботу про вашу старість - це гра в одні ворота. Альтернатива пенсійному лохотрону - створити активи, вкладати у нерухомість, заощадити на старість, інвестувати у якомога більшу кількість дітей. І коли діти турбуються про старих батьків, це ж прекрасно і природно. Всім користь - і батькам, і дітям, і внукам. Це навіть біблейська заповідь - турбота про батьків.

Пенсійне державне шахрайство призвело до того, що держава, щоб не збанкротувати виявилася першою зацікавленою у скороченні віку своїх громадян. Саме нашій шахрайській пенсійній системі ми завдячуємо найнижчій тривалості життя у Європі. Хіба за це творці української пенсійної системи не заслуговують на покарання?

Що ж тепер робити з нашими пенсіонерами? Уряд не зможе скоро платити пенсії. Потрібно потурбуватися, щоб люди не голодували. Це важливо, бо ситий голодного не розуміє. Тому уряд може не зрозуміти, наскільки все серйозно, поки його не візьмуть на вила.

Ми врятуємо Україну. Хто згоден, роздрукуйте цю статтю, дайте людям почитати. Освічуйте людей. Нехай у них прокинеться дух вільного підприємництва і відповідальності за свою Батьківщину.

І моліться за мир. Або що?

Источник

Это нужно знать!!! Посмотрите сами и покажите своим друзьям.

В начале двадцатого века один шотландский фермер возвращался домой и проходил мимо болотистой местности. Вдруг он услышал крики о помощи. Фермер бросился на помощь и увидел мальчика, которого засасывала в свои жуткие бездны болотная жижа. Мальчик пытался выкарабкаться из страшной массы болотной трясины, но каждое его движение приговаривало его к скорой гибели. Мальчик кричал .от отчаяния и страха. Фермер быстро срубил толстый сук, осторожно приблизился и протянул спасительную ветку утопающему. Мальчик выбрался на безопасное место. Его пробивала дрожь, он долго не мог унять слезы, но главное — он был спасен!
— Пойдем ко мне в дом, — предложил ему фермер. — Тебе надо успокоиться, высушиться и согреться.
— Нет-нет, — мальчик покачал головой, — меня папа ждет. Он очень волнуется, наверное.
С благодарностью посмотрев в глаза своему спасителю, мальчик убежал...
Утром, фермер увидел, что к его дому подъехала богатая карета, запряженная роскошными породистыми скакунами. Из кареты вышел богато одетый джентльмен и спросил:
— Это вы вчера спасли жизнь моему сыну?
— Да, я, — ответил фермер.
— Сколько я вам должен?
— Не обижайте меня, господин. Вы мне ничего не должны, потому что я поступил так, как должен был поступить нормальный человек.
— Нет, я не могу оставить это просто так, потому что мой сын мне очень дорог. Назовите любую сумму, — настаивал посетитель.
— Я больше ничего не хочу говорить на эту тему. До свидания. — Фермер повернулся, чтобы уйти. И тут на крыльцо выскочил его сынишка.
— Это ваш сын? — спросил богатый гость.
— Да, — с гордостью ответил фермер, поглаживая мальчика по головке.
— Давайте сделаем так. Я возьму вашего сына с собой в Лондон и оплачу его образование. Если он так же благороден, как и его отец, то ни вы, ни я не будем жалеть об этом решении.
Прошло несколько лет. Сын фермера закончил школу, потом — медицинский университет, и вскоре его имя стало всемирно известно, как имя человека, открывшего пенициллин. Его звали Александр Флемминг.
Перед самой войной в одну из богатых Лондонских клиник поступил с тяжелейшей формой воспаления легких сын того самого джентльмена. Как вы думаете, что спасло его жизнь в этот раз? — Да, пенициллин, открытый Александром Флеммингом.
Имя богатого джентльмена, давшего образование Флеммингу, было Рандольф Черчилль. А его сына звали Уинстон Черчилль, который впоследствии стал премьер-министром Англии. Уинстон Черчилль как-то сказал: «Сделанное тобой к тебе же и вернется».

Мои мысли во время просмотра ролика:

- правила устанавливают люди исключительно для себя, в природе правил нет;

- экстремальные ситуации проявляют и показывают суть человека, как под лупой увеличивая как светлые, так и тёмные стороны;

- польза матерных слов: быстрое снятие стресса.

Интересно, а какие мысли возникли у Вас?

Поделитесь в комментариях!